План

1. Принцип науковості і посильної складності.

1.1 Що доцільно використовувати для реалізації цього принципу?

2. Принципу доступності навчання.

3. Принцип послідовності і систематичності навчання.

3.1 Що доцільно використовувати для реалізації цього принципу?

4. Принцип наочності змісту і діяльності.

5. Принцип активності і самостійності.

5.1 Що доцільно використовувати для реалізації цього принципу?

6. Принцип свідомості.

6.1 Чим забезпечується усвідомлення явища, яке має бути вивченим?

7. Принцип міцності і системності знань.

7.1 Що доцільно використовувати для реалізації цього принципу?

8. Принцип індивідуалізації колективності навчання.

9. Принцип зв'язку теорії з практикою.

9.1 Що необхідно для реалізації принципу зв'язку теорії з практикою?

10. Принцип гармонійного розвитку особистості.

11. Принцип виховуючого навчання.

12. Принцип розвивального навчання.

 

Принцип науковості і посильної складності

Принципи навчання (дидактичні принципи) — певна система ос­новних дидактичних вимог до навчання, дотримання яких забезпе­чує його ефективність.

Дидактичні принципи поширюються на вивчення всіх дисциплін, значною мірою визначають їх зміст, форми організації та методи навчання.

Принципи навчання дають відповідь на запитання «Як організувати навчальний процес?»

Принципи навчання — це керівні ідеї, нормативні вимоги до організації і здійснення освітнього процесу. Принципи, як правило, приводяться до системи положень, на основі яких здійснюється навчання.

Принципи які мають най­важливіше значення в зв'язку з особливостями навчальної діяльності учнів на уроках інформатики.

Принцип науковості і посильної складності

За принципом науковості у змісті освіти повинні знайти відобра­ження новітні досягнення відповідної галузі знань з адаптацією на пізнавальні можливості учнів. Це завдання загалом спрощується, оскільки в інформатиці на сьогодні ще немає чіткого розподілу на вищу і нижчу, будь-яке поняття з «великої» інформатики знаходить свої аналоги в шкільному курсі інформатики.

Принципом науковості і посильної складності в навчанні передбачається також ретельний відбір істотного змісту науки. При навчанні інформатики будь-які відомості, що не знаходяться в руслі основних понять та ідей, перешкоджають їх засвоєнню. Загострюється проблема відбору мінімально необхідного матеріалу, особливо для перших уро­ків. Для її розв'язання важливим є виділення мети і завдань уроку, головного і другорядного, чітке формулювання для учнів вимог до знань і вмінь, які необхідно сформувати і виробити під час вивчення кожної нової теми. Саме мета і завдання уроку, сформульовані лако­нічно і в доступній для учнів формі, дають перші уявлення учням про ту інформацію, на яку вони повинні спрямувати свою увагу і пізна­вальні можливості на уроці.

Наукове подання матеріалу передбачає коректне визначення або опис понять інформатики, правильне вичленування їх сутності. Необ­хідно, щоб учні могли ознайомитися з чіткими означеннями понять (якщо вони означувані), що мають однозначне тлумачення, і з їхніми істотними ознаками, якщо поняття вводяться на описовому рівні. В іншому випадку учні не набувають чітких уявлень, що призводить до помилок, нерозуміння матеріалу, який вивчається. Принцип науковості змісту навчання передбачає, що способи засвоєння навчального матеріалу повинні бути адекватні сучасним науковим способам пізнання.

Системний підхід до подання навчального матеріалу, його структурування і виділення основних понять і зв'язків між ними якраз і є як основою для розробки та добору змісту шкільного курсу інформатики, так і одним з методів сучасного наукового пізнання.

1.1 Для реалізації принципу науковості доцільно:

1. Використовувати в навчанні новітні досягнення науки інфор­матики. Привчати учнів, які цікавляться, читати науково-популярні журнали, знаходити інформацію на спеціалізованих сайтах в мережі Інтернет, брати участь в предметних олімпіадах і наукових конфе­ренціях.

2. Використовувати логіку науки інформатики, методи наукового пізнання як адаптований варіант наукової діяльності учнів. За допомо­гою власного досвіду учні краще зрозуміють і засвоять зміст наукових знань, що вивчаються.

3. Вивчення законів науки інформатики починати не з готових фор­мулювань, а пропонувати учням самостійно виконувати дослідження; надати їм можливість конструювати свої теоретичні моделі, поясню­вати одержані факти.

4. Дозволити учням пережити радість власного відкриття при будь-яких видах діяльності.

5. Ознайомлювати учнів з яскравими фактами біографії науковців та вчених, розкривати моральні і професійні якості діячів науки.

Принцип науковості доцільно розглядати в єдності з принципом доступності та посильної складності. Навіть найскладніший і необ­хідний для подальшого навчання матеріал повинен викладатися в межах можливостей засвоєння його всіма учнями на рівні розуміння. За принципом доступності навчання повинно проводитися так, щоб матеріал, що вивчається, за змістом і обсягом був посильним для всіх учнів. Тобто передбачається врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. При цьому необхідно спиратися на навчально-пізнавальні можливості учнів. Дидактами доведено, що розширення пізнавальних можливостей учнів відбувається в процесі послідовного ускладнення навчальних і практичних задач, що спричинює напруження їхніх розумових і фізичних сил.

3. Для реалізації вчителем принципу доступності навчання необхідно:

1) Виділяти основне, істотне в емпіричному компоненті змісту (властивості, ознаки, функції тощо.)

2) Добирати достатню кількість фактів, прикладів для формування ядра знань — теорій, ідей законів та ін.

3) Обсяг знань і темп навчання обирати з урахуванням реальних вікових та індивідуальних здібностей учнів. Враховувати відмін­ності у швидкості сприйняття, темпі роботи, домінуючих видах діяльності, інтересах, життєвому досвіді, особливостях розвитку учнів.

4) Здійснювати диференційовану допомогу. Використовувати різні способи диференціації учнів у групах, які створюються за вида­ми діяльності, типами завдань, методам розв'язків, особистісними відмінностями дітей.

5) Забезпечувати відповідність прийнятим нормам обсягу домаш­нього завдання.

6) Забезпечувати послідовне ускладнення навчальних і практичних задач.

7) Під час вивчення матеріалу використовувати послідовний пере­хід від простого до складного, від часткового до загального, від уявлень до понять, від невідомого до відомого. Доступність не означає легкість, слід пропонувати учням завдання на межі їхніх можливостей.

8) Плануючи урок, продумувати ситуації неоднакового часу, який потребують учні для виконання завдань; готувати індивідуальні додаткові завдання або пропонувати лідерам взаємодіяти з тими, хто не встигає.

Принцип доступності при навчанні інформатики переходить від принципу загальної доступності для певної вікової групи учнів чи для деякого усередненого віку учнів до принципу індивідуальної доступності і розглядається як можливість досягнення мети навчання кожним учнем.

Принцип посильної складності у навчанні інформатики передбачає ретельний відбір навчального матеріалу та видів завдань і вправ з урахуванням рівнів підготовки учнів. Завдання, що ставляться перед учнями, повинні бути їм зрозумілими. Необхідно враховувати рівень сформованості інформаційної культури учнів, рівень володіння ком­п'ютером, а також рівень сформованості спеціальних навчальних умінь, щоб поставлене завдання було успішно виконане учнями. На посильність виконання завдань з інформатики можуть впливати обсяг матеріалу, темп виконання завдань, відповідність рівня реальних умінь учнів тим, які необхідні для виконання завдань. Посильність означає відповідність рівня готовності учнів виконати завдання ступеню складності цього завдання.

2. Принцип послідовності і систематичності навчання

При навчанні інформатики була запропонована реалізація принципу послідовності в формі циклічності. Це означає, що поняття повторюється, збагачуючись, у нових контекстах. Якщо при навчанні інших дисциплін це бажаний шлях, то при навчанні інфор­матики — необхідність.

Головним у цьому принципі є логічна побудова змісту освіти, а також обґрунтована послідовність етапів освітнього процесу.

Принцип послідовності і систематичності пов'язаний як з орга­нізацією навчального матеріалу, так і з системою дій учнів щодо його засвоєння.

Для реалізації цього принципу на уроках інформатики доцільно:

1. Поділяти навчальний матеріал на логічно зв'язані розділи і блоки. Використовувати схеми, плани, таблиці, опорні конспекти, модулі й інші форми логічного подання навчального матеріалу.

2. При ознайомленні з новим матеріалом практичного характеру корисно дати орієнтовну основу дій, сформулювати мету навчання.

3. Не перевантажувати заняття другорядними фактами; навчати учнів користуватися довідниками, словниками, енциклопедіями.

4. На кожному уроці встановлювати його змістовий центр. При цьому він може буде розкритим на початку, в середині або під час підсумкового узагальнення.

6. Принцип наочності змісту і діяльності

Особливе значення при навчанні інформатики набуває принцип наочності. За рахунок продуманого застосування засобів наочності можна посилити емоційний вплив на учнів, підвищити рівень доступ­ності матеріалу, що вивчається, прискорити активізацію розумової діяльності учнів.

На уроках інформатики доцільно використовувати натуральну (природну) і символічну наочність. Застосування природної наочності дозволяє досягнути компактності у поданні нового матеріалу при вивченні теми «Вступ» і теми «Інформаційна система». Знання в цьому випадку засвоюються швидше і є міцнішими. Засоби натуральної наочності особливо ефективні під час формування політехнічних понять курсу.

Практичне використання комп'ютерної техніки в навчальному процесі, робота кожного учня з комп'ютером є реалізацією принципу наочності, важливою умовою досягнення загальноосвітніх цілей на­вчання інформатики. При цьому істотно, щоб робота учнів з комп'ю­тером була систематичною і регулярною формою навчальної роботи протягом усього курсу, а не лише її фіналом.

Наочність — невід'ємна риса навчання інформатики внаслідок гнучкості змісту самого поняття «інформація», способів і засобів її подання: одну і ту саму інформацію можна подати у вигляді багатьох графічних образів.

Учень може працювати з наочно-моделюючим графічним образом, цілеспрямовано перетворювати об'єкт, що вивчається. Наочною може бути і демонстрація вчителем зразка діяльності за комп'ютером при роботі з готовою програмою, наприклад текстовим чи графічним редактором.

Якщо в традиційному розумінні під наочністю розуміється насам­перед ілюстративна компонента, забезпечення потреби учня побачити в будь-якій формі предмет або явище, виконати з ним деякі мінімальні дії, то при використанні комп'ютера наочність дозволяє побачити і те, що не завжди можливо в реальному житті навіть за допомогою чутливіших і точних приладів.

Більш того, з представленими у формі комп'ютерних моделей об'єк­тами можна здійснити різні дії, вивчити не лише їх статичне зображен­ня, а й динаміку розвитку в різних умовах. При цьому використання комп'ютера дозволяє як вичленити основні властивості чи закономір­ності предмета або явища, що вивчається, так і розглянути його в деталях. Різні форми представлення об'єкта можуть змінювати одна одну і за бажанням учня, і за програмою, чергуючи або використо­вуючи одночасно образне, аналітичне, мовне подання. Це дозволяє, відповідно до завдань навчання, як ущільнити подання інформації про об'єкт, що вивчається, так і розширити його. Процеси, які моделю­ються за допомогою комп'ютера, можуть бути різними за формою і за змістом, належати до фізичних, соціальних, історичних, екологічних та інших типів.

5. Принцип активності і свідомості

Активність учня реалізується через його діяльність. Знання — це не річ, не предмет, який можна якось передати учням. Це якісна зміна особистості, яка відбувається лише внаслідок власної цілеспрямованої активності того, хто навчається.

Принцип активності в навчанні інформатики передбачає розумову активність учнів у процесі оволодіння діяльністю. Цей принцип має велике значення для правильної організації процесу навчання. В ме­тодиці навчання інформатики розрізняють інтелектуальну, емоційну активність. Інтелектуальна активність забезпечується постановкою проблемних завдань, які стимулюють пізнавальні процеси. Емоційна активність пов'язана з питанням: цікаво чи не цікаво учням вивчати ті чи інші питання. Позитивне емоційне ставлення до предмета відіграє велику роль у досягненні успіхів. Негативні емоції блокують актив­ність учня.

Форми прояву активності можуть бути різними, наприклад: самоконтроль через рефлексію власної діяльності, контроль за роботою товариша, модифікація готових і розробка власних алгоритмів та програм, участь в проектній діяльності. Активність природно виходить з інтересу до навчання, але при цьому вчителеві важливо чітко сформулювати, які результати навчання контролюються.

Навчання ефективне, коли учень розуміє необхідність свого на­вчання, ставить чи приймає цілі заняття, бере участь у плануванні й організації своєї діяльності, в її розумінні, самоконтролі і самооцінці.

5.1. Принцип свідомості

Принцип свідомості в навчанні можна вважати одним із головних принципів навчання інформатики. За цим принципом передбачається цілеспрямований добір навчального матеріалу, який забезпечує розви­ток пізнавальних здібностей учнів. Принцип свідомості реалізується також через усю організацію навчання, протягом якого відбувається перехід від усвідомлення правил виконання дії до її автоматизованого виконання, від формування окремих елементів діяльності до їх об'єднання.

 

5.1 Для реалізації принципу активності вчителю доцільно:

1. Учити дітей ставити запитання. Запитання важливіше за від­повідь, оскільки відкриває, а не закриває пізнання.

2. У навчанні завжди використовувати альтернативні підходи, пози­ції і точки зору до будь-якого суттєвого питання.

3. Відшукувати з учнями причини того, що вивчається. Спонукати гіпотези учнів, працювати з їхніми версіями як з особистісним змістом освіти.

4. У процесі навчання робити зупинки і пропонувати учням про­аналізувати їхню діяльність. Рефлексивна позиція потребує часу, але збільшує результативність засвоєння курсу інформатики.

Самостійність учня також є метою і умовою успішного вивчення інформатики. Вона слідує за активністю: учень може активно сприй­мати лекцію проблемного типу, але це ще не самостійність. Можливі етапи зростання самостійності: від повного управління вчителем через оперативну допомогу до самоуправління пізнавальною діяльністю за допомогою комп'ютера. При переході до творчої діяльності самостій­ність реалізується повністю. Звертання учня за допомогою є вже про­явом активності, але це ще не самостійність.

Внаслідок зростання самостійності зростають і продуктивність навчання, вміння самостійно знаходити виходи зі скрутних ситуацій, користуватися літературою і комп'ютерними засобами допомоги (теоретична допомога при виконанні деяких операцій, пошук помилки, дії при незрозумілій реакції програми). Ознакою високого рівня самостійності, окрім інших, є також пошукова діяльність за ком­п'ютером, у комп'ютерній мережі за допомогою звернення до пошу­кових машин.

6.1 Усвідомлення явища, яке має бути вивченим, забезпечується:

а) шляхом моделювання ситуацій, під час яких учні, завдяки певній розумовій роботі, краще розуміють сутність цього явища та особ­ливості його проявів;

б) шляхом повідомлення учням правил-інструкцій, які полегшують засвоєння понять та їх сутності, місце і роль в оточуючому світі;

в) шляхом виділення характерних ознак явища для формування орієнтувальної основи дій з метою виконання з ним відповідних дій;

г) шляхом звертання до підказок та навчальних допомог, які можуть мати різні форми.

Принципом свідомості також передбачається, що учні свідомо застосовують навички та вміння інтелектуальної праці. Свідоме воло­діння діяльністю стосовно пошуку, зберігання, опрацювання, подання, передавання інформації за допомогою різнотипного програмного забезпечення забезпечує сталість набутих навичок і вмінь, дає мож­ливість учням здійснювати самоконтроль і самокорекцію.

В узагальненому вигляді цей принцип означає, що навчання про­ходить успішніше, якщо учень добре розуміє смисл усіх компонентів, що входять до діяльності стосовно того, що він робить, а не виконує механічно певний набір операцій.

Принцип свідомості забезпечується методикою організуючої стратегії, якій віддається перевага в сучасних інформаційних технологіях навчання. Ця методика спрямована на виховання стратега, який роз­глядає предмети і явища в їх взаємозв'язку, самостійно вивчає матеріал, доповнюючи набуті в навчальному закладі знання. Для реалізації принципу свідомості учням повідомляються цілі і завдання навчання, відомості про предметну діяльність і основні етапи її здійснення.

7. Принцип міцності і системності знань

Принцип міцності знань набуває особливого значення в навчанні інформатики, оскільки опанування комп'ютером та програмними засо­бами опрацювання інформації пов'язане з накопиченням засвоєного матеріалу. Для опанування програмними засобами та основами алго­ритмізації і програмування в пам'яті учня повинна утримуватися певна кількість зразків, понять, правил, команд тощо.

Міцність засвоєння навчального матеріалу з інформатики може бути забезпечена в навчальному процесі шляхом підвищення зміс­товності навчального матеріалу, підвищення внутрішньої мотивації вивчення матеріалу, здійснення яскравого першого ознайомлення з новим матеріалом для створення реальних ситуацій, пошуку конкретних асоціацій, які виконують роль «гачка» в пам'яті, мобілізації мислення і почуттів, що сприяють запам'ятовуванню, виконання численних тренувальних вправ, систематичного повторення того, що зберігається в пам'яті, виконання великої кількості творчих завдань, систематичного контролю знань матеріалу і вмінь володіння ним.

Засвоєння курсу інформатики і розвиток особистісних якостей учня залежать як від зовнішніх факторів (структурування навчального мате­ріалу, форми і методи навчання), так і від суб'єктивного ставлення учня до матеріалу, вчителя, процесу навчання.

7.1 Для реалізації принципу міцності і системності знань учителю доцільно:

1. Зробити початковим і основним завданням роботи з учнями забезпечення їх позитивного ставлення до предмета та його окре­мих тем.

2. Навчати дітей виділяти в матеріалі головне.

3. Вивчати матеріал з різних боків і за допомогою різних видів діяльності.

4. Повертатися до вивченого матеріалу тоді, коли це стає необхід­ним в контексті вивчення нового. Кількість і періодичність вправ зіставляти щодо індивідуальних здібностей і темпу роботи окре­мих учнів.

5. Організовувати систематичний контроль (самоконтроль, взаємо­контроль) і оцінювання (самооцінку, взаємооцінку) результатів навчання.

Міцність знань тісно пов'язана з їх системністю, заснованою на пошукові та побудові внутрі- і міжпредметних зв'язків та асоціацій.

8. Принцип індивідуалізації колективності навчання

Індивідуалізація і колективність навчання доповнюють одне одного, особливо при навчанні інформатики. Тільки організувавши колективну або групову роботу, можна знайти час для занять з сильнішими і слаб­шими учнями.

Індивідуалізація визначається як організація навчального процесу, під час якого при доборі способів, прийомів, темпу навчання врахо­вуються індивідуальні особливості учнів, рівень розвитку їхніх здіб­ностей до навчання.

Індивідуалізацію можна розглядати з точки зору процесу навчання, змісту навчання і будови шкільної системи. Перша з цих точок зору передбачає вибір форм, методів і прийомів навчання, друга — створен­ня навчальних планів, програм, навчальної літератури і складання завдань для учнів, третя — формування різних типів шкіл і класів.

Індивідуалізація можлива під час роботи учнів з програмними засобами, що вивчаються, зі своїм індивідуальним темпом, своїми шляхами подолання труднощів та за допомогою гнучкого налагодження навчальної програми. Причому передбачається налагодження на тип мислення учня (образний або мовний) шляхом звільнення часу вчителя для індивідуальної роботи з учнями при автоматизації рутинної частини педагогічної праці.

Принцип індивідуалізації реалізується у навчанні інформатики шляхом урахування індивідуально-психологічних особливостей учнів, які значно впливають на успішність оволодіння основами інформацій­ної культури. Забезпечення індивідуалізації навчання можливе тільки за умови обізнаності вчителя з такими особливостями своїх учнів та способами індивідуалізованого навчання.

9. Принцип зв'язку теорії з практикою

З точки зору матеріалістичної філософії практика — критерій істини, джерело пізнання і зона прикладання теоретичних результатів. Однією з причин актуальності принципу зв'язку теорії з практикою для навчання є існуюче в школах відчуження теоретичного навчання дітей від їх практичного життя. Навчальний підхід: спочатку теорія, потім її застосування на практиці не є єдино правильним для інформатики.

9.1 Для реалізації принципу зв'язку теорії з практикою вчителю необхідно:

1. Намагатися не допускати в навчанні розходження: це — знання, а це — життя. Вивчення відчужених від учнів «знань» і наступні спроби знайти їм застосування в житті — неефективний і шкід­ливий з особистісної точки зору підхід.

2. Практика — це не зона застосування вивченої теорії, вона завжди її продовження. В процесі практичної діяльності учень розширює і поглиблює свої теоретичні представлення, «нарощує теорію». Це можливо в тому випадку, коли джерелом теорії є сам учень, його особистісні знання, одержані в процесі його попередньої діяльності, а не ті, що «передаються» йому вчителем.

3. Навчати дітей технології розумової діяльності. Будь-яку ви­конувану учнями діяльність пропонувати їм для наступного усвідомлення і теоретичного структурування у вигляді моделі. Порівнювати різні моделі діяльності та їх ефективність. Демон­струвати учням переваги розумової (осмисленої) практики перед бездумною роботою за теоретичним зразком.

10. Принцип гармонійного розвитку особистості

На сучасному етапі розвитку школи особливо актуальним є прин­цип гармонійного розвитку особистості. Тому при проведенні уроків з інформатики необхідно концентрувати увагу на їх виховних можли­востях, для чого реалізовувати такі задачі:

• Ставити виховну мету на кожному уроці.

• Використовувати зміст уроку з виховною метою.

• Цілеспрямовано формувати узагальнені прийоми розумової діяльності учнів.

• Формувати загальнонавчальні навички раціональної організації навчальної праці.

• Формувати інтерес до предмета.

• Формувати уміння користуватися набутими знаннями і розширю­вати їх під час самостійного вивчення.

• Розвивати самостійність і пізнавальні здібності учнів, готувати їх до творчої діяльності.

• Формувати критичне та творче мислення.

• Прищеплювати любов до праці, почуття відповідальності за результати власної діяльності і поведінки, організованість і дис­ципліну, навички якісного виконання робіт, ефективного вико­ристання навчального часу, цілеспрямованість у досягненні поставленої мети.

• Виховувати культуру усної і писемної мови.

• Формувати вміння виділяти основне при вивченні навчального матеріалу.

• Формувати вміння працювати з книжкою, інформаційним і програмним забезпеченням комп'ютера, пошуковими системами глобальної мережі Інтернет.

Інтерес до навчання — це один з важливих чинників, які забез­печують спрямованість інтересу учнів до найбільш активних творчих видів діяльності й інтенсивно впливають на формування інших духовних інтересів школярів. Досвід свідчить, що навчання інфор­матики містить у собі достатні можливості активно впливати на формування пізнавальних інтересів учнів, які повною мірою вияв­ляються при вивченні інформатики лише на базі реальної комп'ютерної техніки. Відсутність будь-якої техніки при навчанні інформатики ста­вить під сумнів розвиток пізнавального інтересу учнів. Безмашинний варіант вивчення інформатики нерідко формує негативне ставлення до предмета через неповноту змісту навчання і незначну практичну значу­щість, нерозуміння, небачення потреб вивчення алгоритмів, алгорит­мічної мови, мови програмування та інших понять інформатики.

По-друге, безмашинний варіант зводиться до побудови різних алгоритмів найчастіше з курсів математики, фізики, хімії, тобто предметів, з яких у частини учнів є серйозні прогалини в знаннях, ліквідувати які на уроках інформатики відразу неможливо.

По-третє, відбувається розчарування дітей, які з газет чи телебачен­ня, розповідей педагогів і інших дорослих чують багато про інформа­тику, а в клас приходить той самий вчитель з ганчіркою і крейдою в руках і примушує вирішувати завдання, часто незрозумілі і далекі від життєвих професійних інтересів учнів.

Тому для формування в учнів інтересу до вивчення предмета необхідно:

• Систематичне використання сучасної комп'ютерної техніки, при­чому з перших же уроків інформатики.

• Чергування занять щодо вивчення теоретичних основ інформа­тики з лабораторно-практичними роботами, причому час, що витрачається на практичні роботи, повинен бути більшим, ніж час, що витрачається на вивчення теоретичних положень.

• Самостійна робота кожного учня на комп'ютері і самостійне розв'язування певного набору задач на лабораторно-практичних роботах.

• Добір посильних завдань з практичним змістом з урахуванням індивідуальних здібностей учнів.

• Проведення етапу мотивації при вивченні будь-якого нового поняття.

• Використання на уроках частково-пошукових методів навчання, проектного методу.

• Міжпредметний і практично значущий зміст теоретичного мате­ріалу і задач.

11. Принцип виховуючого навчання

Під розвивальним навчанням будемо розуміти тип навчання, в яко­му розвиток людини є прямою і основною метою. Особливості розвивального навчання: учень перетворюється на суб'єкт пізнавальної діяльності; розвивається на формуванні механізмів мислення, а не завантаження пам'яті; пізнавальна діяльність учня опановується в єдність емпіричного і теоретичного пізнання; процес навчання буду­ється на пріоритеті дедуктивного способу пізнання; основа процесу навчання — навчальна діяльність учнів в процесі виконання навчаль­них завдань.

Принцип виховуючого навчання інформатики реалізується при такій організації навчального процесу, яка забезпечує учням мож­ливість проявити себе як особистість, гармонійно і всебічно розви­нутися соціально, удосконалити здібності, сформувати пізнавальні мотиви як домінуючі в навчальній діяльності. Особлива увага по­винна бути спрямована на надання учням можливості здійснювати самостійну дослідницьку діяльність творчого характеру та самоорганізовуватись.

Учень виступає в навчальному процесі як рівноправний суб'єкт з іншими учнями і вчителем. Тому навчальний процес будується таким чином, щоб учні могли виконувати певні дії з організації своєї діяль­ності для опанування курсу інформатики. Така організація навчального процесу забезпечує формування в учнів позитивних рис характеру (доброзичливості, толерантності, колективізму, активності, працьови­тості тощо), вольових якостей.

Щоб результативно управляти діяльністю учнів, необхідно форму­вати в них потрібну мотивацію навчання. Завдання полягає в тому, щоб, спираючись на потреби учнів, спровокувати їхню діяльність так, щоб вона задовольняла їхні інтереси, вселяла в учнів віру в можливість подолання труднощів, віру в свої здібності, радість, задоволення від праці, гордість за свої успіхи. Треба, щоб зміст навчання, цілі і задачі, які ставить викладач перед учнями, мали для них чітке, зрозуміле і особисто вагоме значення.

12. Принцип розвивального навчання

У процесі навчання інформатики доцільно спиратися на психоло­гічні принципи розвивального навчання, які базуються на понятті «зони найближчого розвитку» психолога Л.С. Виготського.

Для реалізації принципу розливального навчання потрібний ретель­ний добір змісту, методів, організаційних форм і засобів навчання.

Розвивальне навчання змістило освітні акценти від вивчення учня­ми матеріалу з різних предметів на їх навчальну діяльність щодо розвитку теоретичного мислення.

Психологічні принципи розвивального навчання:

• Систематична робота вчителя над розвитком усіх основних типів мислення: наочно-дійового або практичного, наочно-образного і абстрактно-теоретичного.

• Проблемність у навчанні. Учень лише тоді включається в піз­навальний процес і виявляє розумову активність, коли стикається з проблемами (питаннями і задачами), які йому треба розв'язати.

Інформатика — це предмет, у якому більшість навчального часу відводиться на розв'язування задач, тому вчителю не слід захоплю­ватися створенням проблемних ситуацій при вивченні теоретичного матеріалу, а якщо і створювати їх, то тоді, коли він впевнений, що в класі є учні, які розв'яжуть проблемну ситуацію, і її розв'язання не займе надто багато часу.

• Індивідуалізація і диференціація навчання (рівнева та профільна). Рівнева диференціація навчання проводиться на основі безумовного досягнення всіма учнями обов'язкових результатів навчання і ство­рення на уроках умов для випереджаючого навчання (навчання на вищому рівні) тих, хто має здібності та інтерес. Профільна диферен­ціація навчання проводиться в старшій школі.

• Систематичний розвиток прийомів розумової діяльності, як алгоритмічних, так і евристичних.

Алгоритмічні прийоми розумової діяльності характеризуються тим, що учень з кількох алгоритмів вибирає найбільш раціональні й уміє діяти відповідно до вказівок алгоритму. Практика свідчить, що не слід надавати учням готових алгоритмів, доцільно настроїти їх на колек­тивний пошук відповідного алгоритму.

• Систематичний розвиток мнемічної діяльності: розвиток пам'я­ті для того, щоб в учнів сформувався фонд дійових знань. Необхідно завжди орієнтувати учнів, який матеріал треба запам'ятовувати надов­го, при цьому доцільно надавати їм мнемічні правила.

 

Питання для самостійної роботи

 

І варіант

1. Загальні завдання курсу МВІ.

Розкрити такі принципи навчання:

Принцип міцності і системності знань.

• Принцип індивідуалізації колективності навчання.

Принцип зв'язку теорії з практикою.

Принцип гармонійного розвитку особистості.

 

 

ІІ варіант

1. Концепція інформатизації освіти і МВІ

2. Розкрити такі принципи навчання:

Принцип науковості і посильної складності.

Принцип послідовності і систематичності навчання.

Принцип наочності змісту і діяльності.

Принцип активності і самостійності.

Принцип свідомості.

 

 

Загально дидактичний підхід до головних принципів навчання.

 

1. Принцип науковості. Полягає в доборі матеріалу, який відповідав би структурі певної галузі знань і навчального предмета, специфіці його розділів і тем. Учителя він зобо­в'язує викладати предмет на підставі перевірених науко­вих даних, розкривати причинно-наслідкові зв'язки явищ, процесів, подій, новітні досягнення науки, зв'язок з ін­шими науками.

2. Принцип систематичності та послідовності. Певною мі­рою він є похідним від принципу науковості, оскільки кожна наука має свою систему і послідовність викладан­ня в навчальному процесі. У школі систематичність дося­гається послідовним викладом навчального матеріалу, ви­діленням основного, логічним переходом від засвоєння по­переднього до нового матеріалу. Внаслідок цього учні усвідомлюють структуру знань, з'ясовують логічні зв'яз­ки між структурними частинами навчального предмета. Дотримання цього принципу забезпечує системність здо­буття знань (відповідно і системність мислення) учнів.

Навчальний матеріал у більшості основних предметів (мова, математика, історія) вивчають двічі: у початковій школі (правила, оповідання), у середній — за системним принципом, завдяки чому досягається послідовність на­вчання: від простого — до складного.

З урахуванням вимог послідовності навчання склада­ють навчальні програми, які передбачають розміщення матеріалу за принципом лінійності (вивчення нового ма­теріалу з повторенням попереднього) та концентричності (без повторення, на більш високому рівні мислення учнів з кожним наступним уроком).

3. Принцип доступності, дохідливості викладання. Ви­являється в компенсуванні складнощів змісту навчально­го матеріалу майстерним його викладанням учителем або вдалою подачею автором підручника. Чим складнішим є матеріал, тим простіше, дохідливіше слід його подавати. Принцип доступності залежить і від дотримання правила послідовності: від простого — до складного.

Ґрунтується він на дидактичних положеннях Я.А.Коменського: для того, щоб учні були зачаровані навчаль­ним матеріалом, розуміли його, педагог має застосовува­ти точні мову, жести.

4. Принцип зв'язку навчання з життям. Полягає у вико­ристанні на уроках життєвого досвіду учнів, розкритті практичної значимості знань, застосуванні їх у практич­ній діяльності; в участі школярів у громадському житті. Відповідно до нього, наукові положення в навчально-виховному процесі повинні підтверджуватися конкретною педагогічною практикою.

5. Принцип свідомості й активності учнів. Виник і роз­вивався як заперечення догматизму і пасивної ролі учнів у навчанні. Виходить з того, що позитивний результат будь-якої діяльності визначається активністю людини. Пе­редбачає широке використання у навчанні проблемних ме­тодів, задіяння всіх психічних процесів, які сприяють ак­тивізації пізнання.

Активне й свідоме засвоєння знань, умінь і навичок неможливе без використання різноманітних розумових опе­рацій (порівняння і зіставлення, аналізу і синтезу, індук­ції і дедукції, аналогії), без з'ясування взаємозв'язків і взаємообумовленості у вивченому матеріалі, правильного формулювання думки при усному мовленні.

Активізації пізнавальної діяльності учнів сприяють позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчально­го матеріалу, позитивні емоційні переживання у навчаль­ній діяльності. Вона залежить і від зв'язку навчання з життям, єдності між інтелектуальною і мовною діяль­ністю учнів, використання на практиці засвоєних знань, умінь і навичок. Позитивно впливають на неї система­тичне повторення засвоєних знань, варіативність і диференціація вправ, роботи для засвоєння складного матері­алу доступними методами. Використанню знань при ви­рішенні конкретних завдань сприяють проблемне навчан­ня, диференціація матеріалу відповідно до навчальних можливостей учнів, використання сучасних технічних за­собів навчання, уміння вчителя враховувати психологіч­ний стан учнів.

6. Принцип наочності. Передбачає навчання на основі жи­вого сприймання конкретних предметів і явищ дійсності або їх зображень. Наочність буває: натуральна (рослини, тварини, гірські породи, зоряне небо, прилади, машини, явища природи), образна (картини, таблиці, моделі, му­ляжі, математичні фігури), символічна (географічні кар­ти, графіки, діаграми, схеми, формули).

Вона сприяє розумовому розвитку учнів, допомагає ви­явити зв'язок між науковими знаннями і житейською практикою, полегшує процес засвоєння знань, стимулює інтерес до них (розвиває мотиваційну сферу учнів), допо­магає сприймати об'єкт у розмаїтті його виявів і зв'язків.

Використання наочності потрібно підпорядковувати конкретній меті, розвитку самостійності й активності уч­нів з урахуванням їх вікових особливостей. Вона має бути змістовною, естетично оформленою, відповідати психоло­гічним законам сприймання, не повинна містити нічого зайвого і не викликати додаткових асоціацій. Готуючи учнів до сприймання наочності, її не слід переоцінювати або недооцінювати у процесі навчання.

7. Принцип міцності знань, умінь і навичок. Передбачає тривале збереження в пам'яті набутих знань, умінь і на­вичок. Педагогічна теорія та практика виробили багато прийомів реалізації його в процесі повторення, закріп­лення і застосування знань, умінь і навичок: повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смис­ловими частинами; запам'ятовування нового матеріалу в поєднанні з пройденим раніше; активізація пам'яті, мис­лення учнів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); групування матеріалу з метою систематизації його; акцентування при повторенні на основних ідеях; використання різноманіт­них вправ і методик, форм і підходів, самостійної роботи як творчого застосування знань; постійне звернення до раніше засвоєних знань для нового їх трактування.

8. Принцип індивідуального підходу до учнів. Означає врахування рівня розумового розвитку, знань та умінь, працездатності, пізнавальної та практичної самостійності учнів, їх особливостей пізнавальних інтересів, вольового розвитку учнів, їх ставлення до навчання.

9. Принцип емоційності навчання. Реалізується через жвавий, образний виклад матеріалу, мову учителя, його ставлення до учнів, зовнішній вигляд, використання ці­кавих прикладів, застосування наочності і технічних за­собів навчання, створення в учнів почуття виконаного обов'язку.

 

Останнім часом у педагогіці виокремлюють нетради­ційні принципи навчання:

 

1. Принцип демократизації. Означає організацію навчаль­ного процесу відповідно до умов розвитку суспільства і тенденцій розвитку цивілізації, врахування особливостей навчання залежно від розвитку дитини та використання ефективних форм впливу на неї.

2. Принцип виховання здорової дитини. Реалізується в процесі навчання через створення певної системи фізич­ного виховання (урок фізкультури кожного дня), поєд­нання фізичної культури з моральним, інтелектуальним та естетичним вихованням, створення матеріальної бази для зміцнення здоров'я школярів.

3. Принцип диференціації навчального процесу. Перед­бачає дозування навчального матеріалу для учнів з ураху­ванням їх загального розвитку, намаганням кожного шко­ляра розвивати свої здібності на основі відповідних умов у школах-ліцеях, школах-гімназіях.

4. Принцип оптимізації навчально-виховного процесу. Базується на досягненні школярами високого рівня знань, умінь і навичок, розвитку їх психологічних, інтелектуаль­них функцій, вдосконаленні способів та шляхів навчаль­но-пізнавальної діяльності з допомогою вчителів-профе­сіоналів, яких запрошують для викладання у школи на конкурсній основі за контрактом.

5. Принцип нетрадиційності системи навчання. Полягає у використанні в класно-урочній системі нових форм на­вчання, які сприяють засвоєнню учнями знань на основі колоквіумів, заліків, рефератів, наукових повідомлень, участі в олімпіадах, конкурсах тощо. Передбачає навчан­ня різновікових груп учнів і базується на тому, що старші допомагатимуть засвоїти навчальний матеріал молодшим;

Дидактичні принципи взаємопов'язані, зумовлюють один одного. При організації навчального процесу вчи­тель повинен керуватися всіма принципами. У цьому йо­му допомагають правила навчання (окремі вимоги до ви­кладання).

Вони розкривають і конкретизують різні аспекти прин­ципів навчання. Формулюються в категоричній формі: «Не допускай нудьги на уроках!», «Навчай так, щоб учні усві­домлювали необхідність знань для життя!», «У процесі навчання став запитання так, щоб викликати активне мис­лення учнів!», «Навчай енергійно!» та ін.

б) Робота за картками-опорами.

3.Підсумок заняття

Запитання. Завдання.

1. Доведіть єдність і взаємозв'язок принципів навчання.

2. Яка відмінність між поняттями «принцип навчання» і «правило навчання»?

3. Як реалізується у навчанні єдність теорії і практики?

4. Які з наведених умов відповідають принципу науковості навчання?

а) відповідність обсягу і ступеню складності матеріалу, що вивча­ється, віку учнів;

б) відповідність змісту навчання рівню сучасної науки;

в) встановлення на уроці змістового центру матеріалу, що вивча­ється;

г) формування позитивного ставлення до матеріалу, що вивчається;

г) постійний контроль за якістю засвоєння знань.

5. Обґрунтуйте доцільність нетрадиційних принципів навчання.

5. Як співвідносяться доступність навчання й індивідуальний під­хід до учнів?

6. Від чого залежить пізнавальна активність учнів у процесі на­вчання?

1. Домашнє завдання. ( Конспект )